Шлюбний договір дозволяє майбутньому подружжю або чоловікові та дружині заздалегідь визначити правила щодо майна, витрат, утримання, користування житлом та інших майнових питань сімейного життя. Його головна практична цінність полягає не у підготовці до розлучення, а у тому, що сторони заздалегідь домовляються, кому належить певне майно, як воно буде використовуватися та що відбудеться з активами і фінансовими зобов’язаннями за різних життєвих обставин.
В Україні шлюбний договір не дає сторонам необмеженої свободи. Його зміст визначається Сімейним кодексом України: договір регулює насамперед майнові відносини, не може підміняти особисті сімейні домовленості, зменшувати права дитини або ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.
Тому юридично якісний договір — це не стандартний перелік фраз про «майно кожного». Він має бути складений під конкретну структуру активів, доходів, житла, бізнесу, фінансових зобов’язань сторін.
Загальні питання правового статусу подружжя та майнових відносин розкриті у розділі сімейного права.
Шлюбний договір — це передбачений Сімейним кодексом спосіб договірного регулювання майнових відносин між подружжям. Його можуть укласти як особи, які лише планують зареєструвати шлюб і вже подали заяву про його реєстрацію, так і подружжя під час існування шлюбу.
За відсутності договору майнові права чоловіка і дружини визначаються загальними правилами сімейного законодавства. Зокрема, щодо значної частини майна, набутого за час шлюбу, діє режим спільної сумісної власності. Шлюбний договір дозволяє в установлених законом межах змінити ці правила та заздалегідь визначити інший правовий режим окремого майна.
Практичне значення шлюбного договору полягає зокрема в тому, що він дозволяє уникнути невизначеності щодо майна у майбутньому.
Відповідно до статті 92 Сімейного кодексу України, право укласти шлюбний договір мають:
Отже, саме спільне проживання чоловіка та жінки без зареєстрованого шлюбу не робить їх сторонами шлюбного договору. Якщо шлюб ще не зареєстрований, закон пов’язує можливість укладення такого договору з поданням заяви про реєстрацію шлюбу.
Якщо до реєстрації шлюбу стороною договору є неповнолітня особа, Сімейний кодекс встановлює додаткову вимогу щодо письмової згоди батьків або піклувальника, засвідченої нотаріусом.
Договір можна оформити як до, так і після державної реєстрації шлюбу. Від моменту укладення залежить початок його дії.
Якщо договір укладений до державної реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо його укладає подружжя, договір набирає чинності у день нотаріального посвідчення.
Таким чином, укладати шлюбний договір можна і через декілька років після реєстрації шлюбу. У практичному сенсі це часто актуально тоді, коли змінюється структура сімейних активів: з’являється бізнес, нерухомість, значні інвестиції, фінансові зобов’язання або сторони хочуть заздалегідь визначити порядок управління майном.
Основна сфера договору — майнові права та обов’язки подружжя. При цьому Сімейний кодекс дозволяє сторонам досить гнучко визначати правовий режим майна, якщо обрані умови не порушують встановлених законом обмежень.
Подружжя може домовитися, що щодо певного майна не застосовуватиметься загальне правило про спільну сумісну власність. Залежно від сформульованих умов сторони можуть визначити для відповідного майна режим спільної часткової або особистої приватної власності.
На практиці це дозволяє заздалегідь визначити правила щодо, наприклад, нерухомості, транспортних засобів, заощаджень, корпоративних активів, доходів або іншого майна. Однак конкретне формулювання повинно враховувати природу кожного активу та інші норми законодавства.
Сторони можуть визначити майно, яке кожен із них передає для використання на спільні потреби сім’ї, а також умови такого використання.
Це особливо важливо, коли майно належало чоловікові або дружині ще до шлюбу, але після його реєстрації використовується всією сім’єю. Сам факт сімейного користування і право власності — різні юридичні питання, тому їх доцільно розмежувати безпосередньо в договорі.
Договором можна визначити правовий режим майна, подарованого сторонам у зв’язку з реєстрацією шлюбу. Практичне значення це може мати, якщо значні подарунки роблять батьки або інші родичі і сторони хочуть одразу усунути невизначеність щодо того, кому та на яких правах вони належать.
Шлюбний договір може визначати можливий порядок поділу майна, у тому числі у разі розірвання шлюбу.
Це одна з найбільш практично важливих функцій договору. Якщо умови сформульовані коректно, сторони ще до виникнення конфлікту розуміють, який режим застосовується до конкретних активів та як мають бути врегульовані майнові питання після припинення сімейних відносин.
При цьому шлюбний договір не означає, що будь-який можливий майновий спір автоматично виключений. Спір може виникнути щодо тлумачення договору, його чинності, виконання, складу майна або прав третіх осіб.
Якщо конфлікт уже виник і виходить за межі власне сімейного статусу, може знадобитися окремий аналіз у межах майнового спору.
Так, у межах, дозволених законом, сторони можуть змінити загальний режим майна, яке буде набуватися у шлюбі, та визначити його як особисту приватну власність чоловіка або дружини.
Проте фрази на кшталт «усе оформлене на чоловіка належить чоловікові, а все оформлене на дружину — дружині» не завжди достатньо для якісного регулювання. Потрібно передбачити, що відбувається з майном, яке придбавається за спільні кошти, доходами від особистих активів, кредитними зобов’язаннями, інвестиціями одного з подружжя в майно другого та активами, які змінюють свою форму.
Чим складніша структура власності, тим важливіше не обмежуватися шаблонним текстом. Завдання шлюбного договору — чітко закріпити майнову домовленість сторін правовими формулюваннями.
Шлюбний договір дозволяє сторонам визначати правовий режим майна, яке набуватиметься під час шлюбу, та встановлювати правила, за якими воно належатиме кожному з подружжя. На практиці доцільно не намагатися перелічити всі можливі речі, які сім’я придбає через десять років, а встановити зрозумілі критерії: за чиї кошти придбаний актив, для яких цілей, на чиє ім’я оформлений, чи використовувалися спільні кошти, який режим застосовується до певних категорій активів.
Такі умови повинні бути достатньо конкретними для практичного застосування. Надто загальні або внутрішньо суперечливі положення можуть стати джерелом спору.
Шлюбний договір може бути корисним, коли один або обоє з подружжя займаються підприємницькою діяльністю, володіють корпоративними правами чи вкладають значні кошти у бізнес.
У такому випадку доцільно окремо проаналізувати:
При цьому шлюбний договір не замінює корпоративні документи, статут, договір між учасниками юридичної особи чи договори щодо конкретного майна. Необхідно розмежовувати сімейно-правове регулювання між подружжям та права самої компанії, інших учасників, кредиторів і третіх осіб.
Свобода сторін має чіткі законодавчі межі. Стаття 93 Сімейного кодексу України визначає низку умов, які шлюбний договір встановлювати не може.
Договором не можна юридично регулювати особисті взаємини чоловіка і дружини. Наприклад, шлюбний договір не є належним інструментом для встановлення обов’язку проживати разом, проводити певну кількість часу з сім’єю, зберігати особисті стосунки або виконувати інші суто особисті домовленості.
Сімейний кодекс прямо встановлює, що шлюбний договір регулює майнову, а не особисту сторону сімейних відносин.
Шлюбний договір не може визначати особисті відносини між батьками та дітьми. Він не є юридичним механізмом для остаточного визначення, з ким проживатиме дитина після можливого розлучення, скільки часу вона проводитиме з кожним із батьків чи як саме батьки здійснюватимуть виховання.
Договором не можна зменшити обсяг прав дитини, встановлений Сімейним кодексом України. Тому будь-які положення, що стосуються майнових обов’язків подружжя як батьків, мають оцінюватися насамперед з огляду на права та інтереси дитини.
Зокрема, шлюбний договір не слід сприймати як спосіб наперед звільнити одного з батьків від передбачених законом обов’язків щодо дитини.
Питання утримання дітей має власне правове регулювання, докладніше викладене у розділі аліменти.
Сімейний кодекс прямо забороняє ставити одного з подружжя умовами договору у надзвичайно невигідне матеріальне становище.
Це одна з причин, чому при підготовці документа важливо оцінювати договір у цілому, а не лише кожен пункт окремо. Формальна згода сторін не означає, що закон дозволяє будь-який розподіл прав і обов’язків.
За шлюбним договором не може безпосередньо передаватися у власність одному з подружжя нерухомість або інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Це обмеження часто неправильно розуміють. Договором можна визначати правовий режим майна та правила щодо нього, однак якщо сторони хочуть безпосередньо передати право власності на конкретну квартиру, будинок, земельну ділянку чи інший реєстраційний актив, потрібно окремо перевірити, який цивільно-правовий договір і порядок оформлення для цього застосовуються.
Нормативна основа: стаття 93 Сімейного кодексу України — офіційний текст на сайті Верховної Ради України.
Житло є одним із найчастіших питань, які доцільно окремо врегулювати. Стаття 98 Сімейного кодексу дозволяє визначати порядок користування житловим приміщенням.
Якщо після укладення шлюбу один із подружжя вселяється у квартиру або будинок, що належать другому, сторони можуть погодити правила користування таким житлом. Вони також можуть передбачити умови його звільнення після розірвання шлюбу та питання грошової компенсації.
Крім того, можна врегулювати можливість проживання у житлі родичів подружжя. Водночас право користування житлом та право власності на нього не слід змішувати. Якщо метою сторін є зміна власника нерухомості, одного шлюбного договору для цього недостатньо.
Так. Стаття 99 Сімейного кодексу дозволяє сторонам домовитися про надання утримання одному з подружжя на умовах, визначених шлюбним договором, у тому числі незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі.
У договорі можна конкретизувати умови, розмір і строки відповідних виплат. Закон також дозволяє передбачити припинення права на утримання у зв’язку з отриманням майнової або грошової компенсації.
Такі положення потрібно відрізняти від аліментних обов’язків батьків щодо дитини. Право чоловіка або дружини на утримання і право дитини на утримання мають різну юридичну природу.
Шлюбний договір обов’язково укладається у письмовій формі та нотаріально посвідчується. Звичайний письмовий документ, навіть підписаний обома сторонами, не є належною формою шлюбного договору.
Нотаріальне посвідчення не замінює юридичної підготовки змісту. Завдання нотаріуса та завдання адвоката на етапі формування умов договору не тотожні. Перед посвідченням важливо перевірити, чи справді текст відображає економічну домовленість сторін, чи не створює суперечностей та чи враховує можливі сценарії майбутнього.
Нормативна основа: статті 94–95 Сімейного кодексу України — офіційний текст на сайті Верховної Ради України.
Сторони можуть встановити загальний строк дії договору, а також окремі строки для певних прав та обов’язків.
Крім того, у договорі можна передбачити дію окремих умов і після припинення шлюбу. Це особливо важливо для правил, які за своєю природою мають застосовуватися саме після розлучення: майнових розрахунків, користування житлом, утримання або інших передбачених законом майнових зобов’язань.
Тому положення про строк краще формулювати не як технічну частину документа, а у зв’язку з кожним суттєвим майновим сценарієм.
Розірвання шлюбу не означає автоматичного припинення всіх положень шлюбного договору. Сімейний кодекс дозволяє сторонам встановити, що окремі права та обов’язки продовжуватимуть діяти після припинення шлюбу.
Тому при підготовці документа необхідно чітко розрізняти:
Якщо сторони вже вирішили припинити шлюб, питання самої процедури розглядаються окремо на сторінці розлучення. Наявність шлюбного договору не замінює юридичної процедури розірвання шлюбу.
Так. Подружжя може змінити укладений шлюбний договір за взаємною згодою. Угода про його зміну також підлягає нотаріальному посвідченню.
Односторонньо змінити умови договору лише за власним бажанням не можна. Водночас стаття 100 Сімейного кодексу передбачає можливість зміни договору за рішенням суду на вимогу одного з подружжя за встановлених законом умов, зокрема якщо цього вимагають інтереси, що мають істотне значення.
На практиці потреба змінити договір часто виникає не через конфлікт, а через зміну життєвих обставин: придбання нового майна, появу дітей, започаткування бізнесу, переїзд за кордон або суттєву зміну доходів.
Одностороння відмова від договору не допускається. Подружжя може відмовитися від нього спільно. При цьому правові наслідки такої відмови залежать від обраного сторонами варіанта, передбаченого статтею 101 Сімейного кодексу. Тому перед оформленням заяви про відмову необхідно оцінити, як це вплине на вже виконані майнові домовленості та на подальший режим майна.
Якщо згоди між чоловіком і дружиною немає, потрібно окремо визначати, чи існують передбачені законом підстави для судового захисту.
На вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення. Сімейний кодекс як один із прикладів прямо називає неможливість виконання договору.
Сам факт того, що через певний час умови договору стали менш вигідними для однієї зі сторін, не варто автоматично ототожнювати з юридичною підставою для його розірвання. Судовий механізм потребує аналізу конкретних умов документа та фактичних обставин.
Стаття 103 Сімейного кодексу передбачає можливість визнання шлюбного договору недійсним за рішенням суду на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої порушені договором. Підстави недійсності визначаються з урахуванням положень Цивільного кодексу України.
Тому при оцінці ризику недійсності потрібно аналізувати не лише спеціальні обмеження сімейного законодавства, а й загальні вимоги до правочинів.
Особливу увагу доцільно приділяти умовам, які можуть суперечити імперативним нормам закону, порушувати права дитини, передбачати заборонене розпорядження майном або створювати для одного з подружжя надзвичайно невигідне матеріальне становище.
Нормативна основа: статті 100–103 Сімейного кодексу України — офіційний текст на сайті Верховної Ради України.
Укладення шлюбного договору можливе, поки особи залишаються подружжям. Тому сам по собі конфлікт у сім’ї або намір у майбутньому розлучитися не позбавляє їх права договірно врегулювати майнові питання.
Однак у такій ситуації особливо важливо правильно визначити, який саме документ потрібен сторонам. Якщо майно вже набуте і метою є його безпосередній поділ або передача конкретних активів, шлюбний договір не завжди є єдиним чи найточнішим юридичним інструментом.
Іноді доцільно окремо оформити договір щодо поділу майна, правочин щодо конкретного активу або іншу домовленість, дозволену законом. Вибір документа залежить від складу майна та кінцевої мети сторін.
Шлюбним договором можуть визначатися майнові права й обов’язки подружжя як батьків, але такі умови не можуть зменшувати встановлені законом права дитини. Коли потрібно врегулювати саме порядок утримання дитини, важливо перевірити, чи не доцільно використовувати спеціальний договірний механізм, передбачений сімейним законодавством для аліментних зобов’язань.
Це ще один приклад того, чому в сімейному праві назва документа не повинна визначати його зміст. Спочатку потрібно встановити, які саме права сторони хочуть врегулювати, а вже після цього обирати належний договір.
Якщо один із майбутнього подружжя або подружжя є громадянином іншої держави, майно розташоване за кордоном або сім’я постійно проживає в іншій країні, підготовка договору потребує додаткового правового аналізу.
У такій ситуації недостатньо перевірити лише відповідність документа українському Сімейному кодексу. Необхідно врахувати, де сторони проживатимуть, де знаходяться ключові активи, у якій державі договір може знадобитися для практичного застосування та які правові наслідки він матиме за межами України.
Український шлюбний договір не слід автоматично вважати документом, який матиме однаковий обсяг дії в будь-якій державі. Питання застосовного права, визнання документа та його наслідків за кордоном можуть залежати від конкретної країни й обставин.
Якщо іноземний елемент пов’язаний уже з припиненням шлюбу, окремо потрібно аналізувати питання юрисдикції та процедури розлучення з іноземцем.
Перед підготовкою договору я рекомендую спочатку обговорити зі сторонами так звану “майнову модель сім’ї”.
Практично варто визначити:
Після цього юридичний текст договору можна будувати навколо конкретної домовленості сторін.
Потрібно зрозуміти, які саме ризики або майнові питання сторони хочуть врегулювати.
Оцінюється наявна структура активів, джерела їх придбання, кредити, бізнес та інші економічно значущі обставини.
Для різних категорій майна визначається, чи залишатиметься загальний режим, чи сторони хочуть встановити інші правила.
Умови перевіряються на відповідність Сімейному кодексу, правам дітей та загальним вимогам до правочинів.
Важливо перевірити, як договір працюватиме при придбанні майна, зміні доходів, виникненні фінансових зобов’язань, розлученні або інших передбачуваних подіях.
Умови формулюються так, щоб вони були зрозумілими сторонам і могли застосовуватися на практиці.
Узгоджений зі сторонами текст договору посвідчується нотаріально у встановленому законодавством порядку.
адвокат із сімейного права
Шаблон може не враховувати ані конкретне майно, ані реальну мету сторін. Особливо це ризиковано за наявності нерухомості, бізнесу, значних інвестицій або активів у різних країнах.
Умови про особисті взаємини подружжя виходять за межі предмета шлюбного договору. Документ має концентруватися на тому, що закон дозволяє регулювати договором.
Шлюбним договором можна встановлювати правила щодо майна, але сам договір не може використовуватися для забороненої законом прямої передачі реєстраційних нерухомих активів у власність другого з подружжя.
Якщо мета договору полягає у запобіганні майбутньому майновому спору, недостатньо описати лише режим майна під час шлюбу. Потрібно також перевірити, як працюватимуть відповідні умови після його припинення.
Документ, підготовлений до реєстрації шлюбу, може перестати відповідати структурі майна через десять років. Якщо змінилися активи, сімейні обставини чи фінансові цілі, доцільно перевірити, чи потребує договір змін.
Домовленість між подружжям не повинна сприйматися як інструмент, що автоматично змінює права кредиторів, співвласників, учасників компанії або інших осіб. Для таких відносин можуть діяти окремі правові правила.
Найбільшу користь юридична консультація має до того, як сторони погодили та підписали остаточний текст договору. На цьому етапі ще можна побудувати документ навколо реальних майнових цілей, а не намагатися виправити суперечності після нотаріального посвідчення.
Під час підготовки шлюбного договору я насамперед перевіряю:
Мета такого аналізу — підготувати зрозумілу систему майнових правил, яку обидві сторони усвідомлюють до підписання.
Шлюбний договір — це насамперед інструмент правової визначеності. Він дозволяє майбутньому подружжю або чоловікові та дружині домовитися про майнові правила до того, як невизначеність перетвориться на конфлікт.
Добре підготовлений договір повинен відповідати трьом критеріям: відображати реальну економічну домовленість сторін, залишатися в межах дозволеного Сімейним кодексом та бути достатньо конкретним для практичного застосування через декілька років.
Тому робота над шлюбним договором починається не з шаблону. Спочатку потрібно проаналізувати майно, доходи, бізнес, житло, зобов’язання та майбутні сценарії, а вже потім перекласти домовленість сторін юридичною мовою і підготувати документ до нотаріального посвідчення.
