Якщо дитину вивезли до іншої держави та не повертають, у певних випадках можна використовувати міжнародну процедуру повернення за Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року. Для України ця Конвенція діє на підставі Закону України від 11 січня 2006 року № 3303-IV.
Однак повернення дитини з-за кордону не відбувається автоматично лише тому, що другий із батьків не погоджується з її перебуванням в іншій країні. Потрібно встановити, де дитина постійно проживала до переміщення, які права щодо неї мав і фактично здійснював заявник, чи була згода на переїзд або тимчасову поїздку, коли виникло спірне утримування та чи застосовується Конвенція саме у відносинах України з державою перебування дитини.
У таких справах час має значення. Якщо домовленість про повернення вже порушена, я рекомендую не обмежуватися тривалим особистим листуванням. Потрібно якнайшвидше зафіксувати обставини виїзду, погоджений строк, вимогу про повернення та перевірити міжнародний юридичний механізм.
Якщо питання поки що стосується лише планованої поїздки, документів і правил перетину кордону, дивіться сторінку Виїзд дитини за кордон. Якщо головна проблема полягає саме у відсутності згоди другого з батьків на переміщення, окремо розкрито тему Вивезення дитини за кордон без згоди.
Основним міжнародним механізмом є Гаазька конвенція 1980 року. Її завдання — оперативно реагувати на ситуації, коли дитину неправомірно перемістили через державний кордон або неправомірно утримують в іншій державі всупереч правам піклування.
Для застосування цього механізму потрібно перевірити сукупність умов, зокрема:
Тому наявність українського свідоцтва про народження або громадянства України сама по собі ще не дає повної відповіді на питання про застосування Конвенції.
Неправомірне переміщення — це ситуація, коли дитину перемістили з держави її попереднього постійного проживання з порушенням прав піклування, які належали іншій особі, установі або організації відповідно до застосовного права.
«Переміщення або утримування дитини розглядаються як незаконні, якщо при цьому порушуються права піклування».
Стаття 3 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей — офіційний текст на сайті Верховної Ради України.
При цьому важливо встановити не лише формальну наявність певного права, а й те, чи здійснювалося воно фактично або здійснювалося б, якби дитину не перемістили.
Саме тому міжнародна справа не зводиться до питання, чи мав один із батьків нотаріальну згоду другого.
Дитина може виїхати за кордон цілком правомірно, але згодом її перебування в іншій державі може стати спірним.
Типова ситуація — один із батьків погодив:
Якщо після закінчення погодженого строку дитину відмовляються повернути, може виникнути питання про неправомірне утримування.
Тому в міжнародному спорі часто принципово важливо встановити не лише дату перетинання кордону, а й дату, з якої подальше перебування дитини стало суперечити правам заявника.
Не завжди. Гаазька конвенція не вимагає, щоб права піклування обов’язково виникали лише із судового рішення.
Такі права можуть випливати:
Тому відсутність окремого рішення про проживання дитини сама по собі не виключає процедуру повернення.
Водночас якщо таке рішення вже існує, воно може бути важливим документом для встановлення прав сторін та фактичної історії сімейного спору.
Для Конвенції поняття прав піклування має автономне міжнародно-правове значення.
До них належать права, пов’язані з турботою про дитину, зокрема право визначати її місце проживання.
Тому при підготовці заяви потрібно встановити:
Формальна характеристика «дитина жила з матір’ю» або «дитина жила з батьком» не завжди сама по собі вирішує питання про обсяг прав другого з батьків.
Для застосування Гаазької конвенції ключовим є те, де дитина постійно проживала безпосередньо перед спірним переміщенням або утримуванням.
Це поняття не варто автоматично ототожнювати лише з:
У конкретній міжнародній справі можуть оцінюватися фактичні обставини життя дитини: тривалість перебування у державі, житло, навчання, медичне обслуговування, сімейні та соціальні зв’язки, а також інші обставини.
Якщо дитина вже тривалий час проживала за межами України до нового переміщення, питання про державу її попереднього постійного проживання потребує особливо уважного аналізу.
Конвенція 1980 року застосовується до дітей до досягнення 16-річного віку. Якщо дитині вже виповнилося 16 років, саме цей конвенційний механізм повернення більше не застосовується. Це не означає автоматичного припинення всіх інших сімейно-правових відносин або можливостей захисту. Однак юридичний маршрут потрібно визначати за іншими нормами та міжнародними механізмами.
Ні. Не можна виходити лише з того, що певна держава зазначена серед учасників Конвенції. Для конкретної справи необхідно перевірити, чи діє Конвенція саме у відносинах України з державою, в якій перебуває дитина. Для держав, які приєднувалися до Конвенції, можуть мати значення правила статті 38 щодо прийняття приєднання. Чинний український Порядок № 952 також прямо пов’язує процедуру з державами, щодо яких Конвенція діє у відносинах з Україною.
Країну перебування дитини потрібно перевіряти до підготовки самої заяви.
Функції центрального органу України за Гаазькою конвенцією виконує Міністерство юстиції України безпосередньо та через його територіальні органи відповідно до чинного Порядку. Механізм роботи із заявами врегульований постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2006 року № 952.
Центральний орган не вирішує самостійно остаточний спір між батьками. Його функція полягає в організації передбаченої Конвенцією міжнародної взаємодії та сприянні відповідній процедурі.
Особа, яка стверджує, що її права піклування порушені, може використовувати центральний механізм Конвенції. Для заявника з України практичним маршрутом може бути звернення до Міністерства юстиції України відповідно до Порядку № 952. Конвенція та український Порядок також передбачають взаємодію з центральними органами інших держав.
Перед поданням потрібно насамперед визначити:
Точний комплект залежить від країни та обставин, але для підготовки міжнародної заяви зазвичай потрібно систематизувати документи, які підтверджують особу дитини, права заявника та фактичні обставини переміщення.
Доцільно підготувати:
Для міжнародної передачі документів може бути потрібний переклад відповідною мовою. Вимоги до форми та перекладу потрібно перевіряти щодо конкретної держави та чинного Порядку.
Відсутність точної адреси не завжди означає неможливість розпочати міжнародну процедуру. Однією з функцій центральних органів за Конвенцією є співробітництво з метою встановлення місцезнаходження дитини, якщо вона була неправомірно переміщена або утримується. Заявнику варто надати максимум достовірної інформації, зокрема:
Не варто намагатися самостійно отримувати інформацію незаконними способами. Для міжнародної справи важливо, щоб докази можна було використовувати у належній процедурі.
Так. Конвенційний механізм передбачає вжиття належних заходів для забезпечення добровільного повернення дитини або мирного врегулювання ситуації. Добровільне повернення може бути значно менш конфліктним для дитини, ніж тривалий міжнародний судовий процес. Водночас переговори не повинні перетворюватися на нескінченне зволікання, особливо якщо інша сторона вже прямо заявила, що дитину повертати не буде.
Якщо добровільного рішення немає, справа може перейти до компетентного судового або адміністративного органу держави, де перебуває дитина.
За конвенційною логікою безпосереднє питання про повернення розглядається компетентними органами держави, в якій дитина перебуває після переміщення або утримування. Саме тому заява з України може призвести до юридичної процедури за кордоном.
Не варто виходити з припущення, що достатньо отримати будь-яке нове рішення українського суду і воно автоматично забезпечить фізичне повернення дитини з іншої держави.
Для міжнародного спору потрібно правильно визначити процедуру, компетентний орган та механізм взаємодії між державами.
Конвенція вимагає, щоб судові та адміністративні органи діяли оперативно. Стаття 11 окремо передбачає механізм на випадок, коли рішення не прийняте протягом шести тижнів із початку процедури: заявник або центральний орган може вимагати пояснення причин затримки.
Шість тижнів не є гарантованим строком, протягом якого кожна міжнародна справа обов’язково буде завершена. Фактична тривалість залежить від держави, повідомлення сторін, доказів, заперечень, оскарження та інших процесуальних обставин. Обіцянки «повернути дитину за шість тижнів» не відповідають змісту Конвенції.
Стаття 12 Конвенції встановлює спеціальне значення періоду між неправомірним переміщенням або утримуванням дитини та початком процедури повернення.
Якщо минуло менше одного року, компетентний орган за встановлених Конвенцією умов видає розпорядження про негайне повернення.
Стаття 12 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей — офіційний текст на сайті Верховної Ради України.
Якщо минуло більше одного року, це не означає автоматичної втрати права вимагати повернення. Однак у такій ситуації додаткового значення може набути питання, чи прижилася дитина у своєму новому середовищі. Я не рекомендую сприймати один рік як звичайний строк позовної давності. Правильніше говорити, що його сплив змінює правову оцінку і потенційно розширює предмет спору.
Це залежить від того, чи було переміщення неправомірним одразу або дитина спочатку виїхала за згодою.
Наприклад, якщо другий із батьків погодив перебування дитини за кордоном до 1 вересня, сам факт виїзду у червні не обов’язково означає, що спірне утримування виникло саме у червні.
У такій ситуації потрібно встановлювати:
Саме тому листування та документи про строк поїздки можуть мати принципове значення.
Гаазька конвенція не передбачає абсолютно автоматичного повернення у кожній справі.
Стаття 13 дозволяє враховувати, зокрема, такі обставини:
Стаття 20 Конвенції також містить окрему підставу, пов’язану з основними принципами запитуваної держави щодо захисту прав людини та основних свобод. Кожна така обставина потребує доказування. Саме посилання на виняток не означає автоматичної відмови у поверненні.
Ні. Якщо заявляється згода, потрібно встановити її зміст і межі. Згода на:
— це юридично різні ситуації. В судовій справі можуть аналізуватися листування, заяви, домовленості, квитки, документи щодо навчання, подальша поведінка сторін та інші докази.
Навіть якщо спочатку переміщення було спірним, подальша поведінка заявника може стати предметом оцінки щодо того, чи погодився він з новим проживанням дитини. Водночас не будь-який контакт із дитиною або матеріальна допомога означають таку згоду.
Наприклад, саме по собі те, що батько:
не слід автоматично прирівнювати до згоди на постійне проживання за кордоном.
Потрібно аналізувати всю комунікацію та реальний зміст поведінки.
Навіть якщо спочатку переміщення було спірним, подальша поведінка заявника може стати предметом оцінки щодо того, чи погодився він з новим проживанням дитини. Водночас не будь-який контакт із дитиною або матеріальна допомога означають таку згоду.
Наприклад, саме по собі те, що батько:
не слід автоматично прирівнювати до згоди на постійне проживання за кордоном.
Потрібно аналізувати всю комунікацію та реальний зміст поведінки.
Стаття 13 Конвенції передбачає можливість відмови, якщо існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу фізичної чи психічної шкоди або іншим шляхом створить нетерпиму обстановку.
Це одна з найбільш чутливих частин міжнародного спору.
У конкретній справі можуть мати значення:
Оцінюються не загальні побоювання сторони, а доведені обставини конкретної дитини.
адвокат із сімейного права
Автоматичного правила про відмову лише через факт війни або воєнного стану Конвенція не встановлює.
Безпекова ситуація може бути важливою для оцінки серйозного ризику, але така оцінка здійснюється у конкретній справі.
Значення можуть мати:
Тому не можна заздалегідь гарантувати ані повернення, ані відмову лише на підставі загального посилання на війну.
Так. Конвенція передбачає можливість врахування заперечення дитини проти повернення, якщо вона досягла такого віку та рівня зрілості, коли її позицію доцільно брати до уваги.
При цьому Конвенція не встановлює єдиного фіксованого віку, з якого дитина автоматично вирішує питання повернення.
Тому оцінюються:
Дитину не варто готувати до міжнародного процесу як до спору, в якому вона повинна «обрати» одного з батьків.
Ні. Це одна з ключових відмінностей Гаазької процедури від звичайного спору про місце проживання дитини.
Рішення про повернення не є остаточним визначенням того, хто з батьків має отримати піклування або з ким дитина повинна проживати у майбутньому.
Стаття 19 Конвенції прямо розмежовує ці питання.
Мета процедури — вирішити наслідки неправомірного міжнародного переміщення або утримування. Після повернення компетентний орган може окремо розглядати спір по суті щодо проживання, виховання та інших батьківських прав.
Тому аргументація «дитині краще зі мною, бо я кращий з батьків» не повинна підміняти аналіз критеріїв саме міжнародного повернення.
Українське судове рішення може мати доказове або інше юридичне значення залежно від його змісту та часу прийняття.
Однак не слід виходити з того, що нове рішення українського суду автоматично визначить результат конвенційної процедури за кордоном.
Гаазький механізм має власний предмет перевірки:
Тому перед початком паралельного українського судового процесу потрібно оцінити його реальну мету та міжнародні наслідки.
Не кожен міжнародний спір обов’язково повинен завершуватися вимогою негайного фізичного повернення.
Іноді основною проблемою є те, що один із батьків:
Стаття 21 Гаазької конвенції передбачає окремий міжнародний механізм щодо забезпечення ефективного здійснення прав доступу.
Якщо дитина фактично живе за кордоном і проблема ширша за її фізичне повернення, дивіться сторінку Спори щодо дітей за кордоном.
Відсутність конвенційного механізму не означає автоматичної відсутності будь-якого юридичного захисту.
Потрібно перевірити:
Такий маршрут може суттєво відрізнятися залежно від конкретної країни. Тому універсальної процедури для всіх держав, які не охоплені Гаазькою конвенцією у відносинах з Україною, не існує.
Збережіть повідомлення про погоджений строк, вимоги повернення та відповіді другої сторони.
Дата виїзду і дата виникнення неправомірного утримування можуть не збігатися.
Без цього неможливо правильно перевірити міжнародний механізм.
Гаазька конвенція 1980 року діє до досягнення 16 років.
Потрібно встановити її дію саме між Україною та відповідною державою.
Школа, садок, медицина, житло та інші відомості можуть бути важливими для встановлення попереднього постійного проживання.
Необхідно показати юридичну підставу прав піклування та їх фактичне здійснення.
Якщо ви погоджували лише тимчасовий виїзд, потрібно підтвердити його мету і строк.
Для заявника з України таким органом є Міністерство юстиції України відповідно до Порядку № 952.
Один рік має спеціальне значення за статтею 12 Конвенції.
Короткі переговори можуть бути доцільними, але тривале зволікання здатне вплинути на конвенційну оцінку.
Для Гаазької конвенції вирішальними є права піклування та інші критерії статті 3.
Сплив року не припиняє автоматично механізм повернення, але може додати питання про приживання дитини у новому середовищі.
Конвенція вимагає оперативності, однак шість тижнів не є гарантією завершення судового процесу.
Конвенційна справа не є остаточним спором про місце проживання.
Потрібно чесно визначити, на що саме ви погоджувалися і коли ця згода припинилася.
У справі про неправомірне утримування це може бути одним із центральних доказових питань.
Серйозний ризик оцінюється щодо конкретної дитини та конкретних умов.
Факт участі країни у Конвенції сам по собі не завжди достатній.
Силове або обхідне вирішення міжнародного сімейного спору може створити нові юридичні ризики і додатково травмувати дитину.
У справі про повернення дитини найважливіше на початку правильно визначити міжнародну правову конструкцію. Помилка на цьому етапі може призвести до втрати часу на процедуру, яка взагалі не відповідає ситуації.
Перед підготовкою документів я аналізую:
Такий аналіз дозволяє відразу розділити факти, які мають значення для Конвенції, від загального сімейного конфлікту між батьками.
Повернення дитини з-за кордону — це окрема міжнародна процедура, яка не зводиться до наявності українського судового рішення або відсутності нотаріальної згоди другого з батьків.
Якщо застосовується Гаазька конвенція 1980 року, основними питаннями є попереднє постійне проживання дитини, права піклування заявника, їх фактичне здійснення, обставини переміщення або неповернення, згода сторін, строки та можливі винятки з повернення.
Для заявника особливо важливо діяти без необґрунтованого зволікання, зберегти докази домовленостей і вимог про повернення та правильно визначити міжнародний маршрут. При цьому сама процедура повернення не вирішує остаточно, з ким повинна проживати дитина: це питання за потреби розглядається окремо компетентним органом після відновлення належної правової ситуації.
